Іо — найвулканічніше тіло Сонячної системи, з сотнями діючих вулканів, які викидають розплавлену лаву прямо в космос. Причина — приливний розігрів: масивний Юпітер безперервно розтягує й стискає крихітний супутник, поки той рухається по некруговій орбіті. Менш відома частина історії — куди дівається газ. Вулканічні викиди Іо мандрують уздовж магнітних силових ліній Юпітера й підживлюють його полярні сяйва, ті самі, що їх фіксують і міжпланетні зонди, і телескопи на Землі.

Міжнародна команда під керівництвом Брук Коттен перевернула цю логіку: якщо у далекого газового гіганта горить яскраве сяйво, можливо, його теж хтось годує вулканічним газом. Стаття вже прийнята до друку в The Astronomical Journal.

Об’єктом дослідження став SIMP 0136+0933 — тіло за 20 світлових років від нас, масою 12,7 Юпітера, яке робить повний оберт навколо осі за 2,4 години. Юпітеру на це треба майже 10. Коли його знайшли 2006 року, йому дали ярлик коричневого карлика в складі скупчення віком близько 200 мільйонів років, але подальші спостереження показали замалу масу навіть для «зорі, що не спалахнула». Зараз це вільно плаваючий об’єкт планетної маси — на межі між занадто малим для зорі й занадто великим для планети.

Дослідники прогнали архівні криві блиску JWST, отримані під час транзиту, шукаючи в них слід супутника, який міг би живити сяйва системи. Розрахункова ймовірність виявити таким методом аналог Іо — 66%, аналог Ганімеда — 93%. Але самих даних забракло: у висновках автори прямо пишуть, що тривалості архівних спостережень недостатньо, щоб хоч якось обмежити наявність транзитного супутника. Потрібні криві блиску тривалістю близько 1,5 доби для 4–12 відомих супер-Юпітерів з активними сяйвами.

Жодного екзомісяця досі не підтверджено — є лише кандидати біля WASP-49 b, Kepler-1625 b, Kepler-1708 b і HD 206893 b, які роками висять у статусі «можливо». Знайти їх складно: на тлі яскравої зорі це мікроскопічні крапки. Дослідники шукають не сам супутник, а слід його вулканів у сяйві планети — обхідний маневр, який може дати перший твердий результат. Півтори доби часу JWST на кожну з десятка цілей — і вперше з’явиться статистика, чи водяться в супер-Юпітерів власні Іо.

Джерело